Згідно з рішенням міської ради від 23 лютого 1967 року в районі Бірштадт одну з вулиць було названо на честь лікаря та університетського професора Герхардта Катча. Герхардт Катч народився 14 травня 1887 року в Берліні в родині драматурга та художника Германа Катча та його дружини, драматургині Елізабет Катч, уродженої Бейтнер. З 1893 по 1905 рік Катч навчався у середній школі та Французькому гімназії в Берліні. Згодом він вивчав біологію, фізику та філософію в Парижі.

З 1906 року Катш вивчав медицину в Марбурзі та Берліні, а в 1912 році захистив докторську дисертацію в Берліні. Того ж року він став асистентом у міській лікарні Гамбурга-Альтона, а в 1914 році — старшим лікарем. Після початку Першої світової війни Катш з серпня 1914 року по січень 1917 року та з серпня по листопад 1918 року проходив військову службу як батальйонний лікар резерву. У 1917 році за ініціативою свого наукового наставника Густава фон Бергмана Катш був відряджений з армії та захистив габілітаційну дисертацію в Марбурзькому університеті.
Після закінчення Першої світової війни Катш залишився старшим лікарем у свого наставника фон Бергмана в Марбурзі, а в 1920 році разом із ним перейшов до Університетської клініки Франкфурта-на-Майні, де його призначили позаштатним професором. У 1926 році Катш був призначений головним лікарем медичної клініки лікарні Святого Духа у Франкфурті-на-Майні, а в 1928 році — директором медичної клініки в Грайфсвальді та професором внутрішньої медицини Грайфсвальдського університету.

Основним напрямком роботи та досліджень Катча був цукровий діабет. З метою кращого вивчення та лікування цукрового діабету за участю Катча на острові Рюген було засновано «Фонд Арндта — діабетичний санаторій Гарц». У 1937 році лікар у «Гарцких тезах» сформулював метод лікування цукрового діабету та започаткував зміну парадигми в характеристиці цієї хвороби. Катч вважав цукровий діабет захворюванням, яке піддається лікуванню.

У лікуванні Катч спирався на систему «чотирьох стовпів»: дієта, інсулін, праця та суспільне життя. Цю концепцію Катч намагався реалізувати на практиці у своєму будинку для діабетиків на Рюгені.

Після «приходу до влади» націонал-соціалістів у 1933 році в медичних колах точилися дискусії щодо того, чи слід включати діабетиків до націонал-соціалістичної програми охорони генетичного здоров’я та піддавати їх стерилізації. У рамках цієї дискусії Катч повторив свої «Гарзькі тези» і відстоював позицію, що діабетики, хоч і хворі, але їхнє захворювання піддається лікуванню. Він відкидав загальну стерилізацію, проте не виключав її в окремих випадках.

Різні промови та доповіді свідчать про те, що, незважаючи на свої застереження щодо загальної стерилізації хворих на діабет, Катч в основному аргументував у рамках парадигм нацистської расової гігієни та концепції народного здоров’я націонал-соціалістів. У дискусії щодо включення хворих на діабет до процесів примусової стерилізації Катч зрештою домігся свого. Ці особи загалом не підпадали під дію «Закону про запобігання народженню дітей із спадковими захворюваннями» від 14 липня 1933 року.

У 1937 році Катч став кандидатом у члени НСДАП, а партійний квиток отримав у 1943 році. Крім того, у 1933–1934 роках Катш як член «Сталевого шолома — Союзу фронтових солдатів» був переведений до СА, де мав звання обершарфюрера. Також, ймовірно, Катш виконував у СА обов’язки штурмбан-лікаря. Герхардт Катч також був членом-спонсором СС та Націонал-соціалістичного авіаційного корпусу. Члени-спонсори СС утворювали підорганізацію СС, до якої могли вступати й особи, що не були членами НСДАП, і яка слугувала для збору пожертв на створення та розбудову СС. Сплата фінансових внесків, як правило щомісячних, не була пов’язана з проходженням офіційної служби в СС. Крім того, задокументовано його членство в Націонал-соціалістичній народній благодійній організації, Рейхському союзі протиповітряної оборони та Рейхському колоніальному союзі.

У безпосередньо післявоєнний період, ймовірно у 1946 році, Катч у письмовому поясненні виклав свої стосунки з НСДАП та нацистським режимом. У цій заяві він наголосив, що через те, що він не звільнив свого асистента-єврея, лікаря Альфреда Любліна, у нього виникли конфлікти з партією. Крім того, Кач повідомив про спроби доносити на нього. У 1935 році його зобов’язали у короткий термін надати довідку про походження. Крім того, збереглася вимога міністра Рейху з питань науки, освіти та народної освіти від жовтня 1938 року надати довідку про походження його дружини для доповнення особової справи. На це Катч надіслав родовідну книжку своєї дружини. У партійній кореспонденції щодо Катча також збереглися вказівки на те, що він насправді зазнавав нападів з боку колег через своє нібито «неарійське» походження. Пауль Росток, уповноважений з питань медичної науки та досліджень генерального комісара нацистського режиму з питань санітарії та охорони здоров’я, у 1944 році з’ясовував інформацію про цього терапевта у кількох його колег та в нацистському союзі викладачів університету Грайфсвальда. Причиною цього був намір доручити Катчу посаду професора в одному з великих університетів. Керівник нацистської асоціації викладачів у Грайфсвальді Гюнтер Шульце наприкінці березня 1944 року підтвердив у відповідь на цей запит, що щодо Катча не існує жодних застережень.

Нападів чи професійних утисків довести не вдалося. Відповідно, у 1944 році Катч також міг претендувати на професорську посаду в одному з більших університетів. Водночас залишається незрозумілим, чи були внутрішньоуніверситетські нападки на Катча також причиною його численних вступів до нацистських організацій.

Також залишається сумнівним, чи справді нібито надана Катчем допомога його асистенту Любліну була причиною ворожих настроїв з боку колегії університету Грайфсвальда. У тогочасних документах, у всякому разі, немає жодних ознак активної допомоги Любліну.

Початок Другої світової війни також вплинув на медичну діяльність Катча. Так, у 1940 році він запропонував своєму декану відтепер перенести заняття до великого військового госпіталю. Ця пропозиція не була прийнята.

Сам Катч став консультантом-терапевтом медичної служби у військовому окрузі II та відповідальним за керівництво резервними госпіталями у Грайфсвальді. Як військовий лікар, Катч протягом війни неодноразово перебував поблизу фронту на Балканах та в Україні. Після вторгнення в Радянський Союз у червні 1941 року Качу було доручено медичний нагляд та обслуговування табору військовополонених «Сталаг II C». Крім того, Катч як консультант-терапевт тісно співпрацював з Інспекцією медичного забезпечення сухопутних військ, зокрема з головним консультантом-терапевтом цієї інспекції Куртом Гутцайтом. У рамках цієї діяльності Катч також брав участь у військових дослідницьких проєктах та відвідував конференції, такі як «Робоча конференція «Схід», організована Військовою санітарною інспекцією в березні 1943 року. На цій конференції Карл Гебхардт та його співробітник Фріц Фішер представили результати своїх експериментів із сульфонамідами на навмисно поранених ув’язнених жіночого концентраційного табору Равенсбрюк. Таким чином, щонайпізніше з цього моменту Катч був поінформований про злочинні експерименти на людях у системі німецьких концентраційних таборів.

У Грейфсвальдській медичній клініці Катч разом зі своїм старшим лікарем Мартіном Гульцовим з листопада 1941 року особисто проводив так звані «експерименти з підгодовування» на радянських військовополонених із приписаного йому табору військовополонених. Ці експерименти мали на меті дослідження порушень обміну речовин, що виникали внаслідок недоїдання.

Ці експерименти проводилися на 16 військовополонених. Троє військовополонених померли, тринадцять одужали. Кілька з цих одужавших військовополонених після лікування були задіяні як примусова робоча сила в клініці Грайфсвальда та в сільському господарстві. Під час цих експериментів Герхардт Катч переймався не лише порятунком людських життів, а й отриманням знань у галузі дієтології. Вони представляли опосередкований інтерес для Вермахту та військової медицини і вважалися важливими для воєнної економіки.

Коли наприкінці війни Червона армія наступала на Грайфсвальд, Катш входив до складу семичленної німецької делегації з капітуляції, яка в Анкамі вела переговори про безбойову капітуляцію міста Грайфсвальд. Катш описав ці події у власноруч складеному звіті після 1945 року. Яку саме роль він відіграв під час здачі міста, достеменно невідомо. У будь-якому разі, участь високопоставленого офіцера медичної служби в одних із численних децентралізованих переговорів про капітуляцію формувань і підрозділів Вермахту в останні дні «Третього рейху» аж ніяк не була чимось незвичайним. Основні описи післявоєнного періоду, зокрема й драматичне зображення нібито небезпеки для власної особи, здебільшого походять від самого Катча. Фотографії підтверджують його присутність на нараді з Червоною армією, проте яку саме роль Кач виконував під час цих переговорів, вже неможливо відтворити.

Безперечно, що Катч неодноразово сам піднімав тему своєї участі в капітуляції Грайфсвальда і, зрештою, у 1952 році був призначений почесним громадянином Грайфсвальда. У Німецькій Демократичній Республіці Катч зміг продовжити свої дослідження й отримував значну підтримку. Він написав численні праці, був науковим керівником кількох сотень дисертацій та габілітаційних робіт, отримував додаткову заробітну плату та відшкодування витрат, а також виїжджав за кордон для виступів із доповідями та участі в конгресах. У 1952 році він отримав Національну премію НДР, у 1953 році Катч став повноправним членом Німецької академії наук, а в 1954 році його призначили ректором університету Грайфсвальда. Цю посаду він обіймав до 1957 року. У 1955 році його прийняли до Леопольдіни.

Кач неодноразово виконував обов’язки голови Німецького конгресу терапевтів (Відкривається в новій вкладці) у Вісбадені, а 1953 року став головою Німецького товариства внутрішньої медицини, яке до 1959 року діяло як загальнонімецька організація. Крім того, Кач отримав численні нагороди. У 1951 році в НДР йому було присвоєно почесний титул «Заслужений лікар народу». У 1953 році університет Грайфсвальда надав йому звання почесного сенатора. У 1956 році йому було присвоєно звання «Видатний вчений народу». Через рік університет Грайфсвальда присвоїв йому звання почесного доктора та нагородив почесним ланцюгом університету. Він помер 7 березня 1961 року в Грайфсвальді.

З середини 1990-х років точаться суперечливі дискусії щодо ролі Герхардта Катча під час «Третього рейху». Ще 1994 року під час Дня діабетиків у Берліні відбулася демонстрація проти подальшого вручення Німецьким товариством діабетологів медалі імені Герхардта Катча, заснованої 1979 року. У 2001 році діабетолог Міхаель Бергер відмовився від нагородження медаллю імені Герхардта Катча. Бергер не лише критикував роль Катча в «Третьому рейху», а й закликав до реалістичнішої оцінки внеску Катча в німецькі дослідження діабету. Критика Бергера призвела до скликання Німецьким товариством діабетологів історичної комісії.
Комісія, до складу якої входили виключно медики, оцінювала насамперед медичні досягнення Катча. Натомість у питанні щодо його стосунків із націонал-соціалізмом та його політики в галузі охорони здоров’я висновок комісії ґрунтувався на заявах самого Катча, зроблених у повоєнний період. Спочатку цей висновок не мав безпосередніх наслідків. Медаль імені Герхарда Катча була перейменована на Почесну медаль Німецького товариства діабету під час церемонії нагородження у 2023 році, після того як новітні медико-історичні дослідження вказали на те, що тепер не можна виключати, що Катч у період націонал-соціалізму діяв неетично, як це констатувало саме Німецьке товариство діабету.

Історична фахова комісія, призначена рішенням міської ради у 2020 році для перевірки транспортних об’єктів, будівель та установ столиці землі Вісбадена, названих на честь окремих осіб, рекомендувала перейменувати вулицю Герхарда Катча через членство Катча в різних нацистських організаціях (НСДАП, СА, член-спонсор СС, член-спонсор НСФК, НСВ, РКБ, РЛСБ). Крім того, він обіймав посади в СА як обершарфюрер та штурмбан-артц, тим самим активно виступаючи на користь нацистської держави. До 1933 року він був членом «Стальгельм — Союзу фронтових солдатів» — фолькістсько-націоналістичної організації. У своїх працях та промовах Катч публічно висловлював націонал-соціалістичну ідеологію, підтримуючи політику охорони здоров’я та расову гігієну нацистського режиму. Таким чином він публічно визнав свою прихильність до націонал-соціалізму.

Крім того, у червні 1941 року Качу було доручено медичний нагляд та обслуговування табору військовополонених «Сталаг II C». У рамках цієї діяльності з листопада 1941 року він проводив так звані «експерименти з підгодовування» на 16 радянських військовополонених. З цих причин Катч брав участь у навмисному заподіянні шкоди іншим особам у період з 1933 по 1945 рік.

Відповідальна місцева рада Вісбадена-Бірштадта дотрималася рекомендації Історичної фахової комісії та 25 квітня 2024 року ухвалила рішення про перейменування цієї вулиці на «Анна-фон-Деммінг-штрассе». Перейменування було здійснено згідно з постановою міської ради від 5 травня 2026 року.