Ельмендорф, Карл Едуард Марія (також Карл)

Диригент, генеральний музичний директор

народився: 25.10.1891 у Дюссельдорфі

помер: 21.10.1962 в Гофгаймі (Таунус)

Карл Ельмендорф народився в Дюссельдорфі в родині купця. Після закінчення гуманітарної гімназії він спочатку вивчав класичну філологію, германістику та стоматологію у Фрайбурзі, Мюнхені та Мюнстері. Згодом у Кельні та Бонні він вивчав музикознавство у Фріца Штайнбаха (1855–1916) та Германа Абендрота (1883–1956). У 1916 році він став капельмейстером у Міському театрі в Дюссельдорфі, у 1920 році переїхав до Майнца, на один сезон — до Хагена, а потім став головним музичним керівником в Аахені. У 1925 році Мюнхенська державна опера призначила його першим капельмейстером, а згодом — генеральним музичним директором. У 1932 році він став генеральним музичним директором Нассауського земельного театру у Вісбадені. Тут він диригував, зокрема, операми Верді «Аїда» та «Макбет», «Кільцем» Вагнера, «Кавалером троянд» Штрауса, а також кількома симфонічними концертами. До цього переліку додалися сучасні опери, такі як «Надя» Едуарда Кюннеке та «Бешкетна вдова» Вольфа-Феррарі. У 1936 році Ельмендорф перейшов до Національного театру в Мангаймі, а в 1938 році — також на посаду капельмейстера до Берлінської державної опери. У 1938 році Адольф Гітлер призначив його державним капельмейстером. У 1942 році Ельмендорф став наступником Карла Бьома (1894–1984) у Саксонській державній капелі Дрездена та Опері Земпера. Тут у 1943 році його призначили головним музичним керівником Дрезденської державної опери.

У 1926 році Карл Ельмендорф брав участь у Німецькому фестивалі у Веймарі, де його помітив керівник Байройтського фестивалю Зігфрід Вагнер (1869–1930), з яким у нього склалися тісні стосунки. Вагнер ввів його в байройтські кола, де Ельмендорф з 1928 року активно залучав митців до «Бойового союзу за німецьку культуру». У Байройті Ельмендорф неодноразово диригував «Кільцем Нібелунгів» та іншими відомими операми Ріхарда Вагнера. Загалом він 81 раз стояв за диригентським пультом Байройтського фестивалю. Під час «воєнних фестивалів» 1939–1942 років він диригував «Летючим голландцем». Під час відновлення фестивалю в 1951 році онуки Вагнера відмовилися від його подальшої участі.

Близькість Ельмендорфа до родини Вагнера та його активна участь у Байройтському фестивалі сприяли тому, що в 1933 році в Нюрнберзі з нагоди з’їзду НСДАП він диригував урочистим виконанням «Майстер-співаків». Диригента запросили на спеціальне прохання Адольфа Гітлера. Організацією вистави займалася керівниця Байройтського фестивалю Вініфред Вагнер. Навіть пізніше Ельмендорф підтримував тісні контакти з верхівкою нацистського режиму і використовував їх для свого кар’єрного зростання. Зокрема, Ельмендорф використовував тісні стосунки з Герді Троост, дружиною архітектора Пауля Людвіга Трооста та близькою довіреною особою Гітлера, щоб раз по раз висуватися на отримання нагород або високих посад. Його метою було таким чином протистояти професійним конкурентам, таким як диригенти Фуртванглер чи Герберт фон Караян, і домогтися свого, що йому особливо вдалося під час призначення на посаду головного музичного керівника в Дрездені. 1 травня 1937 року Карл Ельмендорф вступив до НСДАП. У зв’язку зі своєю професійною діяльністю він був членом Рейхської палати культури.

У художньому плані Ельмендорф вважався як у країні, так і за кордоном одним із найважливіших і найвидатніших інтерпретаторів Вагнера.  Про його професійний успіх свідчить також розмір його доходу. Він зріс з 14 000 RM на рік у 1932 році до 40 000 RM на рік у 1937 році.  Його професійний успіх, який став можливим також завдяки близькості до режиму, не лише забезпечив Ельмендорфу фінансову незалежність, а й дав йому змогу виступати за кордоном. Зокрема, виступаючи на окупованих Німеччиною територіях, Ельмендорф підтримував нацистський режим. Так, диригент регулярно виступав як в окупованій, так і в неокупованій частинах Франції, а також у Бельгії та фашистській Італії. У 1943 році за це йому було присвоєно Військовий хрест за заслуги II класу без мечів.

Після закінчення Другої світової війни Ельмендорф з 1948 по 1951 рік обіймав посаду головного музичного керівника Державного театру в Касселі. У 1951 році він повернувся до Вісбадена і до 1955 року був головним музичним керівником Державного театру Вісбадена. З 1955 року він працював музичним радником муніципалітету столиці землі Вісбадена. І під час свого другого періоду роботи у Вісбадені Ельмендорф продовжував ставити опери Вагнера, Верді, Бетховена та Бізе. До них додалися, зокрема, «Палестріна» Пфіцнера, опера Дворжака «Якобінець», яку він особливо цінував, а також прем’єра опери Ганса Фогта (1911–1992) та Германа Касака (1896–1966) «Місто за річкою». Майже 500 разів він виступав у оркестровій ямі Гессенського державного театру у Вісбадені.

У 1956 році Карл Ельмендорф був нагороджений медаллю Гете землі Гессен. Він отримав медаль Ріхарда Штрауса, а також премію Леушнера.

Карл Ельмендорф помер 21 жовтня 1962 року в Гофгаймі-на-Таунусі. Його поховали на Північному кладовищі у Вісбадені. У підході до першого ярусу Державного театру Вісбадена стоїть бюст Ельмендорфа, створений Ернстом Досталом. У 1965 році в Вісбадені на його честь було названо вулицю. Через виступ на з’їзді партії Рейху 1933 року та пов’язану з цим активну підтримку нацистського руху Карл Ельмендорф відкрито висловив свою прихильність до націонал-соціалізму як політичного руху, а також до нацистського режиму. Завдяки своїм тісним зв’язкам із верхівкою нацистського режиму він обіймав високооплачувані посади й таким чином отримував матеріальну вигоду від режиму. Тому Історична фахова комісія з перевірки об’єктів дорожнього руху, будівель та установ столиці землі Вісбадена, призначена рішенням міської ради у 2020 році, у 2023 році рекомендувала перейменувати вулицю в районі Південний Схід, названу на честь Карла Ельмендорфа. Також членство Ельмендорфа в НСДАП та, у зв’язку з професійною діяльністю, у Рейхській палаті культури стало підставою для рекомендації Історичної фахової комісії.

Відповідна місцева рада Вісбадена-Південний Схід дотрималася цієї рекомендації та 26 листопада 2024 року ухвалила рішення про перейменування цієї вулиці на вулицю Елізабет-Шварцгаупт. Це рішення було втілено в життя постановою магістрату від 5 травня 2026 року.

[Цей текст був написаний у 2012 році Хольгером Райнером Штунцем для друкованої версії «Міського лексикону Вісбадена» та перероблений і доповнений у 2024 році д-ром Кетрін Лукат.]