Тодт, Адольф

Підприємець

Народився: 29.03.1886 в Остріху

помер: 10.08.1960 у Вісбадені

З 1892 року Адольф Тодт проживав у Вісбадені й до 1895 року відвідував початкову школу. З 1895 по 1901 рік він навчався в гімназії, яку закінчив, отримавши атестат про середню освіту. Згодом Тодт працював підмайстром і кореспондентом у вісбаденській компанії з оптової торгівлі хімікатами та ліками «Готтфрід Глазер». З 1906 року Тодт працював помічником у вісбаденській хімічній компанії «Калле» і згодом був підвищений до керівника експортного відділу.

Великий вплив на його кар’єру мала передача ліцензії на виробництво целофану від компанії «Фарбверке Хохст» фірмі «Калле» у 1920-х роках. Подальший розвиток, маркетинг та продаж целофану стали головним завданням Тодта у компанії «Калле». Він відіграв вирішальну роль у створенні відділів «Целофан» та «Штучні кишки» компанії. Завдяки Тодту целофан, вироблений компанією «Калле», став комерційним успіхом як у країні, так і за кордоном.

У 1923 році йому було надано повноваження прокуриста. У часи Веймарської республіки Тодт був членом націонал-ліберальної Німецької народної партії (DVP) і до 1926 року представляв партію як міський депутат у Бібріху, який на той час ще не входив до складу Вісбадена.
У 1934 році він став комерційним директором і очолив підрозділ «Целофан» у компанії «Калле». У 1937 році Тодт вступив до Націонал-соціалістичної народної благодійної організації та Німецького трудового фронту, а 29 березня 1939 року, під час послаблення заборони на прийом нових членів, подав заяву про вступ до НСДАП. Згідно з даними центрального реєстру НСДАП, його прийняли до партії 1 січня 1940 року. Окрім Тодта, до партії вступили також директори Андерхуб і Шмідт — відповідно у 1941 та 1942 роках. Однак не всі керівники підприємства були членами партії.

Під час нацистського режиму Тодт володів кількома будинками у Вісбадені. Один із них він придбав у 1936 році у єврейського купця Йозефа Сендера. Немає жодних свідчень того, що ця або будь-яка інша нерухомість була «арізована». Будинок на вулиці Віландштрассе Тодт здавав у оренду. У цьому будинку мешкали двоє єврейських орендарів — психіатр Еріх Фрідлендер та купець Карл Даніель. Після війни Тодт свідчив, що захищав їх і підтримував з ними дружні стосунки аж до їхньої еміграції у 1939 році. Обидві сім’ї емігрували у 1939 році й до цього часу мешкали в будинку на Віландштрассе. Про дружні стосунки та обставини еміграції відомостей не збереглося.

Під час Другої світової війни на підприємстві «Калле» використовували велику кількість примусової робочої сили: окрім щонайменше 105 французьких військовополонених, до праці примушували також робітників з інших окупованих територій. Так, кількість так званих «східних робітників» на підприємстві «Калле» становила щонайменше 609 осіб.

Адольф Тодт був докладно поінформований про використання цієї примусової робочої сили і сам залучав таких працівників у своєму відділі. У звіті за 1941 рік він наголошував на військовому значенні целофану для якісного консервування продуктів харчування на фронті.

Крім того, він зазначив, що під час так званої «комісії з перевірки» сфера відповідальності Тодта була перевірена, а целофан класифіковано як «вирішально важливий для війни», після чого йому було обіцяно надати відповідну робочу силу для підтримки.

Однак Тодт використовував підлеглих йому примусових робітників не лише в службових цілях, а й у приватних. Так, після війни він заявив перед Вісбаденською судово-арбітражною палатою, що французькі військовополонені, яких йому після бомбардування для робіт з розчищення надала компанія «Калле», працювали в його будинку. Крім того, він заявив, що з примусовими робітниками поводилися добре. Їх добре забезпечували та їли разом з ними.

За свою діяльність у фірмі «Калле» Тодт у 1941 році отримав Військовий хрест за заслуги II класу.

Після закінчення Другої світової війни та окупації Вісбадена Тодта було звільнено з компанії «Калле» за вказівкою американських окупаційних військ через його членство в партії. У наступні місяці він готувався до розгляду своєї справи в суді з питань денацифікації та надав численні письмові запевнення під присягою, які мали підтвердити його чесну позицію під час «Третього рейху». Своє членство в партії він пояснив, наприклад, тим, що до партії одностайно вступило все керівництво з метою уникнення небезпеки для підприємства.

Суд з питань денацифікації погодився з аргументами Тодта та його адвоката і відніс Тодта до групи 5 («виправдані»). Провадження проти нього було припинено. Вже з 1946 року Тодт знову працював у компанії «Калле» та був членом керівництва.

У 1952 році він увійшов до складу правління підприємства, а згодом став членом наглядової ради. Окрім роботи в компанії «Калле», Тодт був головою Асоціації роботодавців хімічної та суміжних галузей землі Гессен (e. V.) та членом розширеного правління Асоціації хімічної промисловості Гессена (e. V.). У 1953 році він був нагороджений Федеральним хрестом за заслуги. У 1956 році Майнцський університет присвоїв Тодту почесний докторський ступінь. Протягом шести років він працював у опікунській раді офтальмологічної клініки (Відкривається в новій вкладці) у Вісбадені.

Згідно з рішенням міської ради від 25 травня 1972 року вулицю в районі Бібріх було названо на честь комерційного директора компанії «Калле». У 1974 році її було подовжено за рахунок включення площі Адольфсплац. На згадку про свого чоловіка Гелена Тодт у 1973 році заснувала в Університеті Майнца Фонд імені Адольфа Тодта, який надає стипендії аспірантам і аспіранткам хімічного та фармацевтичного факультетів за видатні наукові досягнення

Історична фахова комісія, призначена рішенням міської ради у 2020 році для перегляду назв транспортних об’єктів, будівель та установ столиці землі Вісбадена, названих на честь окремих осіб, рекомендувала перейменувати вулицю «Адольфа Тодта» через членство Тодта в різних націонал-соціалістичних організаціях (NSDAP, NSV, DAF, RKB). Як керівник важливого для воєнних потреб целофанового відділу компанії «Калле», Адольф Тодт також брав участь у використанні примусової робочої сили. Загалом компанія використовувала щонайменше 105 французьких військовополонених та 609 так званих «східних робітників». Крім того, Адольф Тодт залучав невідому кількість французьких військовополонених до прибиральних робіт у своєму приватному будинку. Таким чином, він брав участь у свідомому заподіянні шкоди людям у період з 1933 по 1945 рік.

Відповідальна місцева рада Вісбадена-Бібріха на своєму засіданні 4 червня 2025 року ухвалила рішення про контекстуалізацію вулиці Адольфа Тодта, тим самим не дотримавшись рекомендації Історичної фахової комісії. Це рішення було втілено у життя постановою магістрату від 24 березня 2026 року.

[Цей текст був підготовлений у 2012 році д-ром Рольфом Фабером для друкованої версії «Енциклопедії міста Вісбадена» та доповнений у 2024 році д-ром Кетрін Лукат.]